Інституційні засоби захисту прав жінок на місцевому та національному рівнях в Україні

Метою цієї статті є проаналізувати наявні в Україні інституційні засоби[1] захисту прав жінок на місцевому та національному рівнях. До останніх ми відносимо інституції (органи/ установи/організації/посадові особи), які можуть та мають сприяти відновленню порушених прав. Важливою особливістю цього доробку є використання актуальних посилань щодо всіх зазначених способів захисту, що забезпечує можливість читачів та читачок самостійно дослідити специфіку окремих інституцій в контексті напрямків та пріоритетів їх роботи.

Таблиця 1. Інституційні засоби захисту прав жінок на місцевому та національному рівнях в Україні[2]

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНИХ ПРАВ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО РІВНЯ

Президент України. Відповідно до Конституції України, Президент України є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина[3]. У випадку їх порушення, громадяни та громадянки України мають право подати звернення до Президента України шляхом:

- надсилання листа у письмовій формі на адресу: вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220;

- особистої передачі через Приймальню Президента України за адресою: вул. Шовковична, 12, м. Київ;

- надсилання з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути підписано заявником із зазначенням дати. У разі недотримання цих вимог звернення розгляду не підлягає. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.[4]

Верховна Рада України. Основним Законом держави визначено, що єдиним законодавчим органом в нашій країні є Верховна Рада України.[5] Відповідно, саме цей орган відповідає за прийняття нових законів, що регулюють суспільні відносини та формують політику держави. Як інструмент захисту порушених прав Верховна Рада України (ВРУ) може виступати через звернення громадян та громадянок до народних депутатів України, Міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні Можливості» та Підкомітету з питань гендерної рівності та недискримінації Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Народні депутати України є обраними представниками Українського народу. Основна роль цього інститут вбачається у реалізації «волі народу». Вони зобов’язані:

- підтримувати зв'язок з виборцями своїх округів особисто (у випадку, якщо обрані в одномандатному виборчому окрузі), або в порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) ВРУ (у випадку, якщо обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі;

- розглядати звернення виборців, а також звернення від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян;

- вживати заходів для реалізації їх (виборців) пропозицій і законних вимог;

- інформувати виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.[6]

Таким чином, для того, щоб мати змогу використати цей інструмент, необхідно знати, хто є обраним представником від вашого округу для відстоювання ваших інтересів у ВРУ. Станом на серпень 2017 року, ВРУ налічує 198 депутатів, обраних по одномандатних виборчих округах[7]. Для здійснення звернення до народного депутата України ви можете прийти на зустріч із ним і передати його безпосередньо в усній або ж письмовій формі, або надіслати електронне звернення, адже кожний народний депутат має закріплену за ним та обов’язкову до використання електронну адресу із доменом @rada.gov.ua.

Іншим потужним інструментом ВРУ задля захисту порушених прав жінок є створене 6 грудня 2011 р. Міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості» (МФО «Рівні Можливості»). Метою його створення було покращення становища жінок у суспільстві та активізація суспільного діалогу щодо забезпечення ґендерної рівності в різних сферах суспільно-політичного життя. МФО "Рівні можливості" співочолюють Альона Бабак (Самопоміч), Світлана Войцеховська (Народний Фронт), Марія Іонова (БПП) та Олена Кондратюк (Батьківщина). Подати своє звернення до цієї інституції можливо через офіційну Facebook-сторінку, або ж надіславши листа на адресу: [email protected][9]. При депутатському об’єднанні діє Громадська рада з гендерних питань, що сприяє координації зусиль народних депутатів, громадських активістів та міжнародних організацій. Вона є постійно діючим органом, який узагальнює інформацію щодо існуючих в Україні програм підтримки ґендерної рівності у різних сферах, а також сприяє розробці спільної стратегії діяльності МФО «Рівні можливості», громадського сектору, експертного середовища та міжнародних організацій[10]. Долучитися до діяльності ради можна заповнивши аплікаційну форму за посиланням: https://goo.gl/forms/QqyOIkrD6SSrrgJy1.

Окрім цього, у системі ВРУ діють комітети, кожний з яких має окрему сферу відання[11]. У контексті захисту прав жінок значну роль відіграє Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. До його предмету відання входять питання додержання прав і свобод людини і громадянина та законодавчого забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків.[12] Задля реалізації останнього було утворено Підкомітет з питань гендерної рівності та недискримінації, який очолює Ірина Суслова. Підкомітет діє у відповідності до таких напрямків:

- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у прийнятті політичних та суспільних рішень;

- запобігання та протидія гендерно-зумовленому насильству;

- забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків як складової Порядку денного сталого розвитку на період до 2030 року;

- забезпечення прав жінок, принципів гендерної рівності і недискримінації у світлі виконання Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок».

Відповідно, особа, яка зазнала порушень своїх прав в межах окреслених напрямків відання підкомітету, може звернутись безпосередньо до Ірини Суслової як народної депутатки (див. процедуру звернення у попередніх частинах); або ж до комітету через надсилання листа у письмовій формі на фактичну адресу комітету: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, або на електронну адресу: [email protected][13]. Більше того, на офіційному порталі Комітету передбачено існування Форми зворотного зв’язку, що може бути використана для подання звернення. Ви можете знайти її за посиланням: http://kompravlud.rada.gov.ua/feedback.

Кабінет Міністрів України. Як вищий орган у системі органів виконавчої влади[14], Кабінет Міністрів України (КМУ) курує реалізацією визначених ВРУ напрямків та програм розвитку держави. Для реалізації кожного із конкретних напрямків визначено уповноважену особу – Міністра – та створено необхідний для цього «підрозділ» - Міністерство. Станом на серпень 2017р. в Україні діють 18 міністерств:

- Міністерство аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики);

- Міністерство внутрішніх справ України (МВС);

- Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди);

- Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку);

- Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля);

- Міністерство закордонних справ України (МЗС);

- Міністерство інформаційної політики України (МІП);

- Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури);

- Міністерство культури України (Мінкультури);

- Міністерство молоді та спорту України (Мінмолодьспорт);

- Міністерство оборони України (Міноборони);

- Міністерство освіти і науки України (МОН);

- Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ);

- Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон);

- Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики);

- Міністерство фінансів України (Мінфін);

- Міністерство юстиції України (Мін'юст);

- Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (МТОТ)[15].

У випадку, якщо вбачається порушення прав громадян та громадянок країни в певній сфері суспільного життя, що потребує змін загальної політики координації цієї сфери, існує можливість звернення як безпосередньо до відповідного міністра, так і до уповноважених ним осіб з певних напрямків через надсилання листа у письмовій формі на фактичну адресу відповідного міністерства, або ж електронного листа на зазначену на офіційній сторінці міністерства електронну адресу. Для прикладу, існування дискримінаційного підходу до викладення матеріалу у навчальних підручниках для школярів створює потребу у його перегляді. Сферою освіти курує Міністерство освіти і науки України. Громадське звернення щодо перегляду змісту навчальних підручників можна відправити на електронну адресу [email protected][16] та адресувати одній із уповноважених осіб:

- Міністру освіти і науки України (Лілії Гриневич);

- Відповідальному за ведення певної політики заступнику Міністра освіти і науки України (Роману Гребі);

- Директору департаменту загальної середньої та дошкільної освіти (Юрію Кононенку).

Кожне міністерство має визначений графік особистого прийому громадян та громадянок під час якого звернення може бути подане особисто. У випадку із Міністерством освіти і науки України цей графік можна знайти за посиланням: http://old.mon.gov.ua/files/normative/2016-07-29/5860/mon_906.pdf.

Інструментом, який може бути ефективним в контексті зв’язку із громадськістю можуть виступити громадські ради, що утворюються при міністерствах. Для прикладу, при Міністерстві соціальної політики України створену Громадську раду, в межах якої діє Комітет з питань громадського контролю за формуванням і реалізацією державної політики у сферах поліпшення здоров’я населення, захисту прав дітей, сімейної та гендерної політики. Написати звернення секретарю комітету (Дмитру Вітовту) можна на електронну адресу: [email protected][18].

Правоохоронні органи України. Відповідно до Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», до системи правоохоронних органів України входять наступні структури:

- органи прокуратури;

- органи Національної поліції;,

- органи Служби безпеки;

- органи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

- органи Національного антикорупційного бюро України;

- органи охорони державного кордону,

- органи доходів і зборів;

- органи і установи виконання покарань;

- слідчі ізолятори;

- органи державного фінансового контролю;

- органи рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції[19].

У цій статті ми детально зупинимось на ознайомлені із роллю Національної поліції у захисті порушених прав жінок та в загальному ознайомимось із функціями прокуратури та судів.

Національна поліція України. З 2015 року у результаті реформування правоохоронних органів України у найбільших містах країни почала діяти Національна поліція (НП). Основними принципами створення нового інституту були проголошені орієнтація на європейську модель та закладення прав та свобод людини та громадянина в фундамент його формування. Як наслідок, ще під час першого етапу набору особового складу новоствореного органу за рахунок відкритого конкурсу на основі забезпечення рівних прав та можливостей для всіх, незалежно від статі чи інших ознак, безпрецедентним стало подання 28% анкет жінками, що виявили бажання працювати в новій поліції[20]. Цей факт і орієнтація на принципи рівності та недискримінації в подальшому значно визначили спрямованість та акценти в діяльності НП. Основними її завданнями визначено наступні:

- забезпечення публічної безпеки і порядку;

- забезпечення охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

- протидія злочинності;

- надання послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги[21].

У червні 2017 року МВС та НПУ запустила діяльність мобільних групи з протидії домашньому насильству «ПОЛІНА». Наразі вони діють в трьох районах: Дарницькому районі міста Києва, Малиновському районі міста Одеса та Сєвєродонецьку Луганської області. До мобільних груп входять працівники різних підрозділів Нацполіції - патрульної поліції, ювенальної превенції, карного розшуку, а також дільничі офіцери. Усі вони пройшли спеціальну підготовку та знають, як говорити з жертвами домашнього насильства та як попередити його. Більшість з членів мобільних груп - жінки. Працює "ПОЛІНА" так: спочатку на виклик «102» приїздять патрульні поліцейські, які мають попередити конфлікт і визначити, чи це домашнє насильство. І якщо так, то далі справа передається мобільним групам. Якщо конфлікт можна залагодити на місці, проводиться бесіда і з потерпілим, і з кривдником. Якщо ж жертвам насильства потрібна допомога, їх можуть відправити до реабілітаційних центрів.[22]

Таким чином, як до інституції захисту прав жінок звернення до органів поліції може бути здійснено шляхом:

- телефонного дзвінка на гарячу лінію «102»;

- відправки електронного або поштового листа на адресу відповідного відділення поліції;

- особистого візиту до місцевого відділення поліції.

Прокуратура. Цей інститут є дієвим інструментом захисту порушених прав при необхідності представництва інтересів громадянина в суді у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом[23]. Найбільш дієвим способом звернення до прокуратури є здійснення особистого візиту до місцевого відділення прокуратури.

Суди. Відповідно до законодавства України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом[24]. Більше того, Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом, а також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.[25] Найбільш дієвим способом звернення до суду є здійснення особистого візиту до місцевого суду.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Уповноважений з прав людини (Уповноважений) здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина[26]. Станом на серпень 2017 року цю посаду очолює Валерія Лутковська. Відповідно, у випадку порушення передбачених Конституцією прав, серед яких є і рівність та принцип недискримінації, особа має право звернутись до цієї інституції за захистом. Уповноважений приймає та розглядає звернення народних депутатів України, громадян України, незалежно від місця їх перебування, іноземців, осіб без громадянства, які перебувають на території України, або осіб, які діють в їхніх інтересах. Уповноважений розглядає звернення щодо відносин, які виникають між заявником та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. Парламентський контроль здійснюється щодо захисту прав і свобод заявників, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.[27] Звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини можна передати наступним чином:

- поштою шляхом надсилання письмового листа на адресу: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008, Лутковській Валерії Володимирівні;

- відправивши листа на електронну адресу: [email protected];

- під час особистого прийому у приймальні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини[28];

- заповнивши форму зворотного зв’язку, яку ви можете знайти за посиланням: http://www.ombudsman.gov.ua/ua/page/applicant/file-a-petition-to-the-commissioner/.

Окремої уваги заслуговує Представник уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності (Представник Уповноваженого), серед основних завдань якого визначено парламентський контроль за дотриманням принципів недискримінації та гендерної рівності. При Представникові Уповноваженого діє експертна рада з питань недискримінації та ґендерної рівності. Вона функціонує на громадських засадах з метою надання Представнику Уповноваженого консультаційної підтримки, вироблення пропозицій і рекомендацій щодо забезпечення ґендерної рівності та недискримінації. Персональний склад Ради затверджує Уповноважений за поданням Представника Уповноваженого[29]. Задля того, щоб стати членом цієї експертної ради необхідно сконтактувати із Представником Уповноваженого. Наразі цю посаду займає Аксана Філіпішина. Надіслати їй запит можна написавши листа на електронну адресу: [email protected][31].

Урядовий уповноважений з питань гендерної політики. 7 червня 2017 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову «Про Урядового уповноваженого з питань гендерної політики», якою затвердив Положення про Урядового уповноваженого з питань гендерної політики та запровадив посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики (Урядового уповноваженого). Міністр юстиції – Павло Петренко – зазначив, що урядовий уповноважений повинен забезпечувати гендерну рівність на загальнодержавному рівні[32]. Відповідно до зазначеної вище постанови, Урядовий уповноважений є уповноваженою КМУ посадовою особою, на яку покладено функцію з організації здійснення КМУ повноважень у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства. Основними завданнями Урядового уповноваженого є:

- сприяння забезпеченню реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства;

- участь відповідно до компетенції у координації роботи міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- проведення моніторингу щодо врахування Кабінетом Міністрів України принципу гендерної рівності під час прийняття нормативно-правових актів;

- участь у здійсненні Прем’єр-міністром України представництва Кабінету Міністрів України у міжнародних зустрічах і форумах, у тому числі з Комісією ООН із статусу жінок, Радою безпеки ООН на сесіях з порядку денного “Жінки, мир, безпека”, Ради Європи, ОБСЄ тощо;

- співпраця та взаємодія з громадянським суспільством з питань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства.[33]

Варто зазначити, що з 1 березня 2017 року за гендерну політику в Уряді відповідає Іванна Климпуш-Цинцадзе - Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (Віце-прем’єр), та конкурс на посаду Урядового уповноваженого наразі ще є відкритим. Офіс може запрацювати за декілька місяців після розробки посадової інструкції та проведення відповідного конкурсу. Віце-прем’єр зазначила, що участь у конкурсі на посаду уповноваженого можуть брати і жінки, і чоловіки[34].

Експертні ради з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі при центральних органах виконавчої влади. При центральних органах виконавчої влади, для прикладу – міністерствах, можуть утворюватись експертні ради з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі. Інформацію про існування цих рад можна отримати на офіційних порталах відповідних органів. Зазвичай до компетенції цих рад відносять розгляд, облік та узагальнення звернень з питань дискримінації за ознакою статі та підготовку пропозицій щодо їх усунення. Вони є консультативно-дорадчими органами та діють на громадських засадах. Та, окрім превентивної функції ці органи можуть виконувати і захисну, оскільки через звернення до відповідної ради можна ініціювати розгляд відповідним органом центральної влади певного питання, що матиме на меті захист порушених прав. Яскравим прикладом у цьому аспекті послуговує Експертна рада з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі при Міністерстві соціальної політики України, що діє на постійній основі. Персональний склад Експертної ради затверджується наказом Мінсоцполітики України, відповідно звернення та скарги до цього органу мають здійснюватись також через загальну систему Міністерства соціальної політики. Основними завданнями Експертної ради є:

- розгляд звернень за фактами дискримінації за ознакою статі від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, неурядових організацій, громадян з метою надання експертної оцінки та вжиття відповідних заходів;

- розгляд питань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні;

- підготовка рекомендацій центральним та місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям всіх форм власності, об’єднанням громадян, іншим установам та організаціям щодо усунення виявлених порушень з питань ґендерної дискримінації;

- підготовка пропозицій щодо внесення змін до актів законодавства з метою їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, недопущення всіх форм дискримінації за ознакою статі.[35]

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНИХ ПРАВ МІСЦЕВОГО РІВНЯ

Місцеві ради[36]. Відповідно до законодавства України, місцеве самоврядування[37] в Україні здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Таким чином, ради є представницькими органами місцевого самоврядування. Для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування місцевими радами створюються виконавчі органи рад. До них відносять, зокрема, виконавчі комітети, відділи, управління тощо.

Затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди; прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.[38] У зв’язку із цим, ради можуть бути використані як ефективний інструмент захисту порушених прав через звернення громадян та громадянок до депутатів місцевих рад, депутатських груп із гендерним спрямуванням, що діють у відповідних радах, а також виконавчих органів рад.

Депутати місцевих рад є обираним на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України, представниками інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад. Вони зобов’язані:

- підтримувати зв'язок з виборцями, відповідною територіальною громадою, трудовими колективами і громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати місцевої ради, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, розташованими на відповідній території;

- не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців;

- брати участь у громадських слуханнях з питань, що стосуються його виборчого округу, в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на території громади або виборчого округу;

- вивчати громадську думку; вивчати потреби територіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні;

- визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців, інших громадян; вести регулярний, не рідше одного разу на місяць, прийом виборців, розглядати пропозиції, звернення, заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.[39]

Таким чином, для того, щоб мати змогу використати цей інструмент, необхідно знати, хто є обраним представником від вашої громади для відстоювання ваших інтересів у місцевій раді. Станом на 2017 рік, загальна чисельність місцевих рад в країні склала 12 066[40]. Мінімальна кількість депутатів місцевої ради становить 12 осіб, а максимальна – 120[41]. У результаті проведення нескладних підрахунків (беручи за основу навіть мінімально можливу кількість депутатів у раді), маємо як мінімум 144 792 особи, що працюють заради того, щоб якнайкраще задовольняти та захищати інтереси громадян на місцевому рівні – настільки потужним є цей інструмент. Для здійснення звернення до депутата місцевої ради ви можете відвідати громадську приймальню депутата у визначений ним час і передати його особисто в усній або письмовій формі. Час роботи та адреса приймальні депутатів зазвичай вказані на офіційних порталах місцевих рад (інколи вони містять електронну адресу для зв’язку із депутатом, що забезпечує можливість подання звернення і в електронній формі також[42]).

Іншим інструментом захисту порушених прав у місцевих радах можуть виступати міжфракційні депутатські групи із гендерним спрямуванням «Рівні можливості»[43]. В Україні вже створено 30 таких груп. Основною метою їх діяльності є об’єднання зусиль для забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, вирішення соціальних проблем, покращення якості медичного обслуговування, благоустрою міст і громад. Про існування відповідної депутатської групи у конкретній місцевій раді можна дізнатись на сайті відповідної ради у рубриці «Депутатські фракції та групи» або ж надіславши запит у секретаріат ради.

Окрім цього, у системі виконавчих органів місцевих рад завжди передбачено існування департаменту/управління/відділу/служби з соціальної політики, або ж у справах сім'ї, молоді та спорту. Для прикладу, у складі виконкому Дінпровської міської ради з-поміж інших варто виділити наступні органи:

- Департамент соціальної політики (метою його діяльності є соціальний захист населення, соціальна підтримка ветеранів війни та праці, осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, малозабезпечених та інших соціально вразливих верств населення. Захист прав та реалізація соціальних гарантій, визначених законодавством України та місцевими програмами для окремих категорій населення, поліпшення становища сімей, у тому числі сімей з дітьми, здійснення соціального захисту дітей та профілактики правопорушень серед них, попередження насильства в сім’ї, забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків, протидія торгівлі людьми);

- Департамент гуманітарної політики (утворений для здійснення в межах чинного законодавства України організаційних повноважень з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади у сферах соціально-гуманітарного розвитку, освіти, культури, молодіжної політики, національно-патріотичного виховання молоді, фізичної культури та спорту);

- Управління з питань учасників АТО, членів їх сімей та внутрішньо переміщених осіб (Здійснює функції соціального захисту учасників АТО, членів їх сімей, ВПО у межах повноважень).[44]

У разі порушення права особи у сфері, яка підзвітна одному із зазначених вище органів, остання може звернутись до цього органу із проханням щодо надання допомоги по вирішенню її проблеми. Звернення може бути здійснено шляхом особистого прийому; надсилання поштового або електронного листа; або ж здійснення телефонного дзвінка – необхідні контакти зазначаються на сайти відповідної місцевої ради.

Місцеві державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Вони забезпечують:

- виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

- законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

- виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

- підготовку та виконання відповідних бюджетів;

- звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

- взаємодію з органами місцевого самоврядування;

- реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень[45].

Місцеві державні адміністрації наділені повноваження в галузі материнства і дитинства, сім'ї та молоді, а також в галузі cоціального забезпечення та соціального захисту населення . Таким чином, цей інструмент можна використати в контексті запиту на формування та реалізацію певної соціальної програми; виділення бюджетних коштів на конкретні потреби, задоволення яких послужить захисту прав громадян та громадянок території, підзвітній цій адміністрації. Наприклад, місцева державна адміністрація може ініціювати створення в певній місцевості закладу соціального захисту населення, а також реалізацію комплексної програми щодо поліпшення обслуговування осіб та сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Для виконання покладених на них повноважень, в структурі адміністрацій зазвичай функціонують окремі відділи, до яких можна звернутись безпосередньо. Наприклад, в Кіровоградській обласній державній адміністрації функціонують, зокрема, наступні структурні підрозділи:

- Департамент соціального захисту населення;

- Служба у справах дітей;

- Обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді[46].

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Відповідно до законодавства України, центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (центр) - спеціальний заклад, що проводить соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Мережа центрів складається з республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських (далі - регіональні центри), районних, міських, районних у містах центрів (далі - місцеві центри). Серед основних завдань центрів виділяють наступні:

- проведення соціально-профілактичної роботи, спрямованої на запобігання потраплянню в складні життєві обставини сімей, дітей та молоді;

- виявлення сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги;

- здійснення соціального супроводу сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, надання їм соціальних послуг за результатами проведеної оцінки потреб їх у таких послугах;

- формування відповідального батьківства тощо[47].

У цьому контексті важливо зазначити, що центри можуть надати наступні форми соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги: матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Саме останній пункт набуває особливого значення у випадку захисту та відновлення порушених прав, адже соціальні послуги включають:

- соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, соціально-побутової адаптації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

- психологічні послуги - надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

- соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

- соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

- соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

- юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, захист прав та інтересів особи, інша правова допомога тощо);

- послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;

- інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги);

- розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, отримання певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

інші соціальні послуги.

Таким чином, якщо особа стала, для прикладу, жертвою домашнього насильства, то вона може звернутись до відповідного місцевого центру і отримати там: юридичну консультацію щодо способів та методів правового захисту у такій ситуації; консультацію у психолога та у разі необхідності – у відповідного лікаря; інформацію щодо місць, де вона може перебути певний час у безпеці; харчування та вбрання у випадку, якщо вона втекла з дому тощо.

Контакти та способи звернення до конкретних місцевих центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді можна знайти на їх офіційному порталі, на порталі місцевої державної адміністрації або ж місцевої ради.

Центри надання безоплатної правової допомоги. Основні засади надання безоплатної правової допомоги в Україні визначені Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Відповідно до його положень:

- безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел;

- безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

- надання правової інформації;

- надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

- складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

- надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

- безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

- захист;

- здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

- складення документів процесуального характеру[48].

Відповідні положення зазначеного вище законодавчого акту визначають суб’єктів, які мають прав на отримання первинної та вторинної правової допомоги та суб’єктів, які здійснюють надання цієї допомоги. При цьому, якщо суб’єктами отримання безоплатної первинної допомоги є усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, то коло суб’єктів, які мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, є чітко визначеним та обмеженим.

Для координації діяльності суб’єктів із надання вторинної безоплатної допомоги, якими виступають центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, 2012 року було створено Координаційний центр з надання правової допомоги. Зручним у цьому контексті є систематизація інформації про регіональні та місцеві центри надання безоплатної правової допомоги на його порталі[49].

Таким чином, у випадку, якщо особа зазнала дискримінації за ознакою статі, то вона може звернутись за отриманням консультацій і роз'яснень щодо правового механізму захисту її порушених прав до суб’єктів надання безоплатної первинної правової допомоги (органів виконавчої влади; органів місцевого самоврядування; фізичних та юридичних осіб приватного права; спеціалізованих установ). А у випадку, якщо вона відноситься до категорії осіб, що є суб’єктами отримання безоплатної вторинної правової допомоги, для прикладу, особа має статус внутрішньо переміщеної, то вона також уповноважена отримати і юридичний супровід та представництво в судових та інших інстанціях безкоштовно. Звернення може бути подано як шляхом відправки листа у письмовому форматі на адресу місцевого центра надання безоплатної допомоги, так і шляхом відправки електронного листа та особистого візиту.

Експертні ради з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі при місцевих органах влади. По аналогії із створенням експертних рад з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі при центральних органах виконавчої влади, такі ж інституції можуть формуватись і на місцях. Хоча основна їхня функція зазвичай є дорадчою та консультативною, на основі отриманого звернення щодо порушення певного права вони можуть ініціювати питання його розгляду тим органом, при якому функціонують та надати експертну думку стосовно шляхів та методів вирішення проблеми.

Активною у своїй практичній діяльності є Експертна рада з питань запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі, що діє при Департаменті соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації[50]. Одним із її пріоритетних завдань є вироблення методів запобігання та протидії порушенням рівного статусу жінок і чоловіків на основі експертної діяльності щодо розгляду звернень громадян.[51]

Аналогами експертних рад можуть виступати міжвідомчі ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми при місцевих органах влади. Зокрема, відповідні органи були створені в Чернігівській обласній державній адміністрації, Івано-Франківській обласній державній адміністрації, Гайсинській районній державній адміністрації, Калуській районній державній адміністрації, Збаразькій районній державній адміністрації тощо.

Радники з питань гендерної політики при головах місцевих рад та адміністрацій. Як альтернативу утворенню експертних робочих груп з ґендерних питань вбачають запровадження посади Радника з гендерних питань при голові місцевої ради чи місцевої державної адміністрації. Однією із найбільших переваг цього інституту вбачають існування персональної відповідальності за роботу у цій сфері та полегшену структуру організації його/її роботи[52].

Посаду радника з гендерних питань у свій час було запроваджено в Чернігівській обласній державній адміністрації – її очолювала Лариса Юда; Запорізькій обласній державній адміністрації – її займала Тетяна Голованова; при Дніпропетровській обласній державній адміністрації – на неї було призначено Ірину Грицай тощо. Зокрема остання серед основних завдань, покладених на неї як на радницю з гендерних питань, окреслює наступні:

- інформування суспільства про існуючі гендерні проблеми;

- виявлення жертв дискримінації та насильства;

- надання жертвам дискримінації та насильства адресної допомоги[53].

Інформацію щодо існування інституту гендерного радника в конкретній місцевій раді чи адміністрації, а також його/її контакти можна отримати на офіційному порталі органу, або ж надіславши поштою або електронною адресою письмовий запит.

Спеціальні радники з гендерних питань в окремих підрозділах органів виконавчої влади на місцях. Відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» основною метою діяльності радників з гендерних питань в місцевих органах влади має стати допомога посадовим особам органів виконавчої влади, на яких покладено виконання обов’язків щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, у виконанні, покладених на них, повноважень стосовно:

- забезпечення надання жінкам і чоловікам рівних прав та можливостей у відповідній сфері діяльності;

- співробітництва з громадськими організаціями, зокрема громадськими жіночими організаціями, для узагальнення інформації щодо стану забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та визначення шляхів запобігання виникненню дискримінації за ознакою статі;

- сприяння створенню рівних умов для поєднання жінками і чоловіками професійних і сімейних обов’язків, у тому числі шляхом розвитку соціальних послуг;

- здійснення заходів, спрямованих на формування гендерної культури населення, провадження відповідної інформаційно-пропагандистської діяльності;

- забезпечення додержання законодавства щодо рівності прав та можливостей жінок і чоловіків;

- розгляду та проведення аналізу звернень громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- організації систематичного навчання посадових осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади із зазначених питань;

- впровадження гендерних підходів до організації роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади з урахуванням досвіду інших держав[54].

Інформацію щодо існування інституту радника з гендерних питань в конкретному місцевому органі виконавчої влади, а також його/її контактну інформацію можна отримати на офіційному порталі органу, або ж надіславши поштою або електронною адресою письмовий запит.

НЕДЕРЖАВНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНИХ ПРАВ

Індустріальний гендерний комітет з реклами. Індустріальний гендерний комітет з реклами (ІГКР) можна розглядати як проект, що реалізується у партнерстві з Фондом імені Фрідріха Еберта в Україні. У рамках його реалізації в 2011 році були проведені експертні зустрічі представників рекламного ринку і гендерної спільноти та розроблений текст Стандарту недискримінаційній реклами за ознакою статі. Комітет проводить експертизу реклами на наявність дискримінації. Він розглядає скарги на дискримінаційну рекламу від громадян, а також надає експертні висновки за зверненням державних органів. Зокрема, представник ІКГР входить в склад Експертної Ради з питань протидії дискримінації за ознакою статі при Міністерстві соціальної політики України. У своїй роботі ІГКР спирається на Стандарт недискримінаційна реклама за ознакою статі СОУ 21708654 -002-2011.

Отримавши скаргу, Комітет розглядає її продовж 2 тижнів та робить експертний висновок. Якщо рекламу визнано дискримінаційною, Секретаріат ІГКР звертається з проханням до рекламодавця про припинення поширення такої реклами. Крім того, скаржник отримує повідомлення про результати розгляду скарги та результати спілкування з рекламодавцем. У 50% випадків, рекламодавці змінюють або знімають рекламу. У разі, якщо дискримінаційна реклама отримує широке розповсюдження та може справити значний негативний вплив на суспільство, а рекламодавець не реагує на звернення ІГКР, скарга передається до Дисциплінарного комітету, до складу якого входять лише юристи, з метою пошуку механізмів вирішення проблеми в правовому полі.[55]

Подати скаргу на розгляд комітету можна:

- надіславши листа в письмовому форматі на адресу комітету: вул. Генерала Тупикова 11А, Київ, 03058, Індустріальний Гендерний Комітет з Реклами;

- надіславши електронного листа на електронну адресу: [email protected];

- зателефонувавши за номерами: +38 067 7758562, +38 093 9576852[56].

Громадські організації. Законодавство України визначає громадську організація (ГО) як громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. В свою чергу громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів[57].

Саме ГО виступають тією рушійною силою, під тиском якої змінюється державна політика та формується кістяк системи впровадження рівних прав та можливостей для чоловіків та жінок в усіх сферах суспільного життя. Наразі в Україні діє чимало міжнародних та національних ГО, які спрямовані як на становлення гендерної рівності, так і на захист прав жінок.

Ознайомитись зі списком ГО, які діють у конкретній громаді, можна на порталі «Реєстру громадських об’єднань». Одним із параметрів пошуку визначено спрямованість діяльності організації, а серед запропонованих опцій передбачено підпункт «жіноча», що дозволяє швидко отримати список організацій, що у своєму статуті визначили захист прав жінок як пріоритетний напрям діяльності.

Бесчастний В.М. зазначає, що на сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих ор­ганізацій. Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Низкою акцій жінки заявили про себе як реальну силу. І все-таки слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Перед нею стоїть низка завдань, серед яких першочерговими є формування ідеології жіночого руху України та утвердження жіночого руху як суб'єк­та соціального й політичного творення.[58]

Важливою характерною рисою ГО, що діються в сфері захисту прав жінок в Україні, є їх ефективність та практична спрямованість на вирішення конкретних проблем. Серед найбільш потужних правозахисних та гуманітарних організацій, що можуть надати юридичну консультацію, або ж допомогу у надзвичайні ситуації, варто виокремити наступні[59]: Фонд народонаселення ООН; ООН Жінки; La Strada – Ураїна; Українська Гельсінська спілка з прав людини; Українська Жіноча Варта; Чайка; Донна Україна тощо. Варто зазначити, що велика кількість організації здійснює інформаційно-просвітницьку діяльність серед населення щодо питань гендерної рівності та прав жінок, зокрема: Український Жіночий Фонд; Центр «Жіночі перспективи»; Спілка жінок України; Союз Українок; Національної Ради Жінок України; Політичне українське лобі жінок; Демократичний Альянс Жінок; Ділові Українські Жінки; Позитивні жінки; Рада жінок-фермерів України; Прогресивні Жінки та інші.

Зазвичай кожна ГО має свій веб-портал, на якому розміщена контактна інформація організації, за якою можна подати звернення: поштова та електронна адреса; телефонний номер.

Засоби масової інформації. Засоби масової інформації (ЗМІ) відіграють у житті суспільства істотні ролі: репродуктивну та продуктивну. Перша полягає у відображенні через радіо, телебачення, пресу та електронні видання суспільної реальності; друга – у продукуванні інформації та аналізу цієї реальності. Відповідно, впливаючи на суспільну думку, формуючи її ЗМІ стають відповідальними за те, що відбувається в суспільстві.

Громадська думка може формуватися стосовно тільки тих явищ і фактів соціального життя, які є інформаційно доступними спільноті. Чим вищою є інформованість громадськості, тим компетентнішою є громадська думка. Формування громадської думки і її висловлення — дві взаємопов'язані сторони в діяльності ЗМІ. Характер отримуваної інформації виявляє вирішальний вплив на зміст і поширення громадської думки. Не випадково кажуть, що інформація править світом. Якою ж буде інформація — не в останню чергу залежить від ЗМІ.

Отримання інформації сьогодні стало такою самою необхідною людською потребою, як і споживання їжі. Сучасні ЗМІ перетворилися в один із найголовніших інструментів маніпулювання громадською думкою, що сьогодні становить одну із найбільших небезпеку для громадян і демократичного державного ладу[60].

Та, окрім деструктивного впливу, ЗМІ може відіграти значну роль і у захисті порушених прав. Висвітлення перед широкою громадськістю ситуації порушення законного права громадянина або громадянки органом державної влади, органом місцевого самоврядування, чи посадовою особою цього органу; комерційною організацією чи бізнес-структурою містить репутаційні ризики для зазначених суб’єктів, тож зазвичай вони намагаються уникати таких ситуацій,чим може скористатись постраждала особа вимагаючи відновлення порушеного права.

Більше того, ЗМІ можуть виступати як активні поборники становлення гендерної рівності та захисту прав жінок зокрема. В Україні діє кампанія проти сексизму в політиці і ЗМІ «ПОВАГА», яка складається із професійних журналісток, що відслідковують випадки сексизму у медіа чи політичному житті України та реагують на них шляхом опублікування критичних статей, ініціювання широкого обговорення теми, надсилання звернень уповноваженим органам. Кожний громадянин чи громадянка можуть повідомити їм про випадок дискримінації по відношенню до себе та отримати консультацію щодо подальших дій та допомогу у висвітленні проблеми. Листи зі пропозиціями та зауваженнями команді кампанії «ПОВАГА» можна направляти на електронну адресу: [email protected][61], або ж через офіційну сторінку в Facebook.

У цьому аспекті важливо відзначити, що обізнаність та вміння працювати із темами гендерної рівності самих журналістів багато в чому визначають якість та характер матеріалу, який подається у ЗМІ. Задля того, щоб сформувати потрібні компетенції, команда кампанії «ПОВАГА» та Інститут Розвитку Регіональної Преси проводить тренінги для журналістів із гендерної чутливості. З цією метою було розроблено посібник із гендерно-чутливої журналістики, який знаходиться у вільному доступі.