Інтерв'ю із Оленою Малаховою

Доброго дня, пані Олено! Зустріч із вами – це та подія, яку ми планували провести ще з моменту узгодження концепції проекту та вибору його назви, що наразі є досить дискусійною з погляду багатьох гендерних експерток сьогодення. «Жінки-лідери змін в місцевих громадах»: лідери, а не лідерки. Нефемінітивна форма була вжита не випадково, а з розумінням того, що проект орієнтується на роботу із представницями місцевих громад у різноманітних регіонах України, у яких може бути досить неоднорідне ставлення до вживання жіночих форм. Для нас важливим є, перш за все, донести їм корисні знання та навички щодо розробки власних соціальних проектів, майстерності публічного виступу та захисту своїх прав. Та варто зазначити, що тема фемінітивів червоною лінією пролягала крізь кожний наш тренінг, починаючи з моменту представлення тренерок та закінчуючи підведенням підсумків заходу.

Таким чином було обрано м’який – не агресивний підхід донесення інформації. Мушу визнати, інколи навіть він викликав певну негативну реакцію та несприйняття як самої теми фемінітивів, так і безпосереднього вживання певних слів. У цьому контексті, на Вашу думку, що є причиною того, що поміж представників та представниць українського суспільства існує таке сильне невизнання та протистояння розвитку процесу фемінізації мови?

Доброго дня! Дякую за запрошення до участі в такій цікавій дискусії. Для початку вважаю за необхідне зазначити, що реакцію на фемінітиви варто розглядати ширше: насправді це реакція не на конкретні слова, а на жінку та її позицію в нашому суспільстві. Слова ж не беруться нізвідки. Вони відображають нашу картина світу. Наприклад, ми ж без супротиву сприймаємо такі слова як «будинок», «стіл», «собака». Це означає, що вони займають певне місце у нашій картині світу, є звичними для нас. У нас не викликають супротиву фемінітиви «мати», «сестра», «учениця» – бо такі ролі жінки мають місце в нашій картині світу. Якщо в когось виникає бурхлива негативна реакція на іменник, який називає особу жіночої статі, то це означає, що це реакція не на іменник, а на саму жінку і її роль, її місце, права. Така свідома чи несвідома реакція виявляє сприйняття жінки як неповноправного члена суспільства: для жінки, яка просто народжує, місце в картині світу є, а от для жінки, скажімо, на керівній посаді – ні.

Загалом, хибною також є теза про те, що відбувається фемінізація мови чи що нам потрібно українську мову фемінізувати. Фемінітиви укранській мові властиві, і є у вжитку вже давно. У тлумачному словнику української мови майже 40% назв осіб за різними ознаками (професією, видами діяльності, місцем проживання тощо) мають, так би мовити, пари – і іменник чоловічого роду, і іменник жіночого роду, з однаковим лексичним значенням. Хіба дивно сказати дівчині чи жінці, що вона «українка»? Ні. Це є абсолютно нормальним звертання до неї відповідно до її національності, місця проживання і самоідентифікації. Навпаки, було б дивним, якби до дівчини чи жінки ми звернулись «Привіт, українцю!». Така побудова речення хибно відображає дійсність, є порушенням граматичних норм.

У зв’язку із цим ще раз наголошу, що реакція на фемінітиви не є реакцією лише на слова, а є справжнім і показовим відображенням того, яке місце в українському суспільстві насправді посідає жінка.

А яким чином пояснити той факт, що самі жінки інколи досить негативно реагують на фемінітиви та заперечують звертання до них у фемінітивній формі?

Це є класикою гендерної теорії. Найсильніша мізогінія, тобто ненависть до жінок, – це внутрішня мізогінія, що полягає в ненависті самих жінок по відношенню до інших жінок, до самих себе. Така ситуація є притаманною для будь-якої дискримінованої групи людей (меншини). Завжди найбільш агресивними до пригноблених є представники/-ці цієї ж групи. Жінки є групою, що тривалий час зазнавала дискримінації. А що таке фемінітив? Це слово, яке називає жінку – жінкою, яка займає певну посаду, чи займається певним видом роботи, але фіксує належність людини до цієї групи, кривдженої століттями. Тому закономірно, що жінки підсвідомо не хочуть асоціюватись із пригнобленою та дискримінованою групою. Бути жінкою століттями було гірше, аніж бути чоловіком. А кому хочеться, щоб його асоціювали із пригнобленими? Нікому. Тому і виникає така, сформована століттями патріархату, реакція поміж самих жінок.

Варто зауважити, що такий хід речей є ще одним свідченням того, що із позицією жінки у нашому суспільстві не все добре. Якби, скажімо, слово «лідерка», яке ви використовуєте в назві проекту, сприймалось усіма нормально, як звична річ, то це було б показником того, що і чоловіки, і жінки мають однакові права та можливості. А допоки жінки віддають перевагу бути «лідерами», допоки для нас і буде актуальним питання боротьби із гендерною нерівністю. Проте наше суспільство розвивається, і багато вже було зроблено для того, щоб цю ситуацію змінити, щоб жінки в українському суспільстві мали ті ж права і можливості, що й чоловіки.

Одним із поширених аргументів «проти» вживання фемінітивів є апелювання до встановлених та закріплених правил української мови. Зовсім нещодавно одна із учасниць нашого заходу зазначила: «От як тільки фемінітиви закріплять офіційно до уживання, то я одразу почну їх використовувати». Виникає запитання: чи планується закріплення вживання фемінітивів на офіційному рівні?

Мені було б цікаво дізнатись у цієї учасниці, яке саме офіційне документальне підтвердження вона хотіла б отримати. Про який документ йде мова? Це те ж саме, що вимагати документ на дозвіл вживати слова «мати», «сестра», «стіл», «стілець», «комп’ютер» тощо. До речі, останнє слово з’явилось в українській мові набагато пізніше ніж решта в цьому ряду, але його вживання відбувається без існування окремих дозвільних документів. З фемінітивами те ж саме. Можна сказати, що одним із вагомих аргументів на користь їх уживання є тлумачний словник української мови (останнє академічне одинадцятитомне видання 1970-х рр., також поступово виходить друком нове двадцятитомне видання), де вони закріплені. Можна розглядати його як певну форму дозвільного документу. Наприклад, слово «вчителька» є в тлумачному словнику, «директорка» також. Якщо словник ці слова вже фіксує, то це означає, що вони в ужитку вже тривалий час. Окрім цього існують і словники новотворів. Науковці та мовознавці аналізують та фіксують новоутворені слова, оскільки всім відомо, що мова є живим організмом, що не стоїть на місці, а постійно розвивається у зв’язку із появою нових реалій. Тож дуже багато фемінітивів фіксується саме у словниках новотворень. Харківські мовознавці Анатолій Нелюба і Євген Редько регулярно аналізують слова, які з’являються, і вносять їх до таких словників. Я мала нагоду також з ними попрацювати і виявила тенденцію, що останнім часом в нашій мові з’явилось у широкому вжитку багато назв на позначення жінок, як раніше не були зафіксовані у тлумачному словнику. Це свідчить про появу нових реалій життя.

Що ж до правил, то необхідно розуміти наступне: досить часто, люди, яким важко вживати фемінітиви, шукаючи аргументів «проти», апелюють до українського правопису і стверджують, що в правописі немає згадувань про них. Насправді фемінітиви ніяк не пов’язані з правописом. Вживання чи не вживання фемінітивів – це компетенція стилістики та питання мовної норми. Правопис дає нам лише правила щодо написання слів – чи відбуваються чергування чи подвоєння на стику кореня й суфікса, разом, окремо чи через дефіс писати якесь слово тощо. Цей розділ науки про мову нічого не говорить про те, вживати фемінітиви чи ні. І навіть творення фемінітивів – це поле словотвору, а не правопису. Коли ми проаналізуємо, що говорить стилістика і словотвір, морфеміка, то знайдемо чимало аргументів на користь використання фемінітивів в українській мові.

Стилістика свідчить, що є певна мовна норма, але це явище не статичне, а динамічне. Мовна норма покликана реагувати на зміну світу та на виклики часу. Те, що є для людей актуальним сьогодні, може змінитись за п’ять років, для прикладу. Століттями панував патріархат, за умов якого жінка була замкнена в домашньому просторі і не мала можливості працювати, приймати спадщину та навіть власні рішення (до речі, у багатьох країнах і до цього часу такий стан речей є нормою життя). За таких умов суспільству не потрібно було визначати і називати жінок відповідно до різних функцій, професій, оскільки вони їх не виконували. Тому утворювалось більше назв у чоловічому роді. Та з часом, коли почали відбуватися якісні зміни у суспільстві, коли скасували рабство, коли жінки вибороли право голосувати, суспільству знадобились назви для тих функцій, які жінки почали виконувати. У ХХІ ст. нікого не дивує слово «учениця», оскільки вже дуже тривалий період часу в Україні дівчатка не те що можуть навчатися, а держава гарантує їм право на навчання. Отже мовна норма – це явище динамічне, воно змінюється разом з тим, як змінюється наша країна, наше суспільство, наша свідомість.

Повернімося до науки про мову. Словотвір як розділ мовознавства свідчить, що в українській мові існує понад 13 продуктивних суфіксів (продуктивний суфікс – суфікс, що продовжує функціонувати на сьогодні, утворюючи нові слова; непродуктивний суфікс утворивши на певному етапі слов,о/слова втратив таку здатність надалі), які можуть утворювати назви осіб жіночої статі, тобто фемінітиви. Тож для української мови творення нових слів є дуже природнім та постійним процесом.

Відповідно, мова як система відгукується на зміни в суспільній свідомості, мовна норма змінюється. Наразі відбулися зміни, за яких жінки почали активно брати участь у суспільному житті. І якщо шукати в правильних місцях, то ми знаходимо не заперечення, а досить багато аргументів саме на підтримку того твердження, що фемінітиви є нормою для української мови.

До речі, у цьому контексті я хотіла б зазначити ще один аргумент: в мовознавчій науці як певний чинник, який впливає на загальне сприйняття фемінітивів наразі, визнають значний вплив на українську мову з 1930-х років російської мови, а в російській мовній системі набагато менше суфіксів які здатні утворювати фемінітиви. Оскільки мав місце значний тиск російської мови з притаманними їй особливостями та значно меншою кількістю фемінітивів (порівняно із українською), тривалий час українську «підчищати» для того, щоб зробити більш схожою на російську, то в цьому процесі виводилися з ужитку й фемінітиви. Мій колега, Сергій Вакуленко, колись здійснював аналіз перекладів промов Сталіна з російської на українську, і зафіксував, що спочатку в перекладах уживались питомо українські слова, але чимдалі, то із синонімічного ряду вибирались ті слова, які були максимально подібні до слів російської мови. Таким чином, питомо українська лексика була максимально «вичищена». Зазвичай ми про такі речі не замислюємося, а бачимо тільки те, що має місце в конкретний проміжок часу, в який ми живемо. Тому нам важко критично осмислювати загальну картину в межах тривалішого періоду часу. Потрібно і цей аспект враховувати. Тож для російськомовних людей часто фемінітиви є більш неприйнятними і незвичними тільки через те, що в російській мові їх набагато менше.

Що робити з тим фактом, що шкільні викладачі та викладачки української мови та літератури виховувались радянською системою і не готові чи не мають бажання до вживання фемінітивів та навчають дітей тільки маскулінним формам? Для прикладу, мене навчали, що потрібно казати «вчитель початкових класів», а не «вчителька початкових класів», хоча, в той же час, ми вчили вірші, які співували працю «першої вчительки».

Перш за все, їх в жодному разі не можна в цьому звинувачувати. Я сама випускниця філологічного факультету, кандидатка філологічних наук, викладала на філфаці, зокрема, такі дисципліни як словотвір, морфологія, стилістика, лінгвістичний аналіз тексту. Я чудово розумію, що люди, які викладають мову як предмет, базуються на наукових працях, які вже захищені та визнані достовірними. Потрібно зважати на те, що хоча мовна норма – це динамічне явище, і ми живемо з вами у дуже цікавий період, коли самі можемо творити зміни, але підручники, академічні граматики й словники не змінюються так швидко. Педагоги, педагогині, учні та учениці, які навчатимуться через 10-20 років уже, думаю, не зіткнуться з цією проблемою, тому що для них, швидше за все, виклад матеріалу в навчальних підручниках вже буде інакшим. Повернення до вживання фемінітивів увійде в наукові праці і вивчатиметься як історичний факт про те, що до певного моменту мовна норма була дуже дискримінаційна.

Для того, щоб допомогти новому поколінню призвичаюватись до недискримінаційних норми, дійснюється антидискримінаційна експертиза шкільних підручників, за рахунок яких ми маємо можливість подолати те провалля між наукою та практикою.

Пані Олено, яким чином ви рекомендуєте проводити процес узвичаєння вживання фемінітивів? Для прикладу, круглі столи у цьому випадку не можна назвати дуже ефективним методом, оскільки мова – це інструмент, що живе та розвивається з народом, який часто не має можливості слідкувати за проведенням таких заходів та брати у них активну участь.

Варто використовувати їх у публічному просторі. Наприклад, нещодавно я брала участь у форумі, присвяченому питанням інклюзії та проблемам дітей, які зазнають різних видів дискримінації, і вся програма заходу послідовно містила фемінітиви. Було написано «реєстрація учасниць і учасників», «представники і представниці» тощо. Ще приклад – фемінітиви з’являються у текстах на сторінці Президента у Фейсбуку. Використання фемінітивів під час теле- та радіомовлення, у фільмах чи публічних виступах авторитетних та відомих людей – це і є той місточок, який допомагає зрозуміти, що це є щось властиве нашій мові.

Якщо розглядати цю тему більш глибоко і весь час тримати в увазі той факт, що мова – це інструмент осмислення світу, то ми зрозуміємо, що все дуже закономірно. Зміни в українському суспільстві та мові наразі відбуваються в період, коли воно прагне свободи, самоідентифікації, чесності, справедливості.

Ви згадували про російську мову і зазначили, що у контексті фемінітивів вона не є настільки ж гнучкою, як українська. Та чи притаманне вживання фемінітивних форм іншим мовам, чи решта країн користуються тільки маскулінними або ж нейтральними назвами?

Перш за все важливо розуміти, чи належить певна мова до флективних мов чи ні. У флективних мовах частина лексичного значення слова лягає на суфікси або закінчення у нефлективних мовах лексичне начення сконцентроване у корені слова. Для прикладу, англійська мова є нефлективною, тобто там більша частина лексичного значення закріплена за коренем. І подолати андроцентризм у такій мові простіше: замість sportsman (спортсмен) чи sportswoman (спортсменка) вживають sportsperson (особа, zrf займається спортом). Тобто частину слова замінили на person (особа).

До флективних мов належать, зокрема, українська, німецька, польська, чеська, російська тощо. В таких мовах є місце для фемінітивів, які утворюються по-різному. Для прикладу, в тій же польській чи німецькій мові фемінітиви дуже активно використовуються і так, як у нас є «учень» та «учениця», в німецькій мові є der Schüler та die Schülerin. Навіть в офіційних документах в німецькій мові використовують фемінітивні форми. Мені надходили запрошення з Німечинни, які ніколи не містили узагальненого звертання в чоловічому роді. Хочу зауважити, що в німецькій мові вже здійснено мовну реформу, яка долає андроцентризм у мові. Її метою було закріпити ідею того, що Німеччина є демократичною країною, де жінка має такі ж права і можливості як і чоловік, тому в офіційних документах мають вживатися фемінітиви. Тобто ось ця андроцентична мовна норма, яка в наших підручниках ще закріплена, в німецькій мові вже офіційно змінена. А в Австрії навіть у гімн було внесено зміни з того ж мотиву.

У чеській мові, якає дуже близькою до української, є словник фемінітивів. Підозрюю, що на певному етапі там також зрозуміли, що важливим є вживання в мові жіночих форм слів, щоб не виникали запитання по типу: «А де документ, який дозволяє використовувати фемінітиви?».

Відповідно це суспільства, які демонструють, що для них важливо, яке місце посідає жінка, і хочуть родемонструвати це на мовному рівні.

Чи може мати місце в Україні такий варіант розвитку ситуації, як в Німеччині, коли на законодавчому рівні закріпили вживання фемінітивів принаймні в офіційних документах?

Певні кроки у цьому напрямку вже робляться. Ми вирішили почати зі створення умов для розвитку фемінітивів. В умовах демократичного суспільства ми маємо однаковою мірою зважати на думку усіх людей. Не можна вислухати одних і сказати, що їхня позиція є беззаперечною, а думкою інших знехтувати – це не буде демократично. Тому, якщо є значний супротив, то не можна діяти агресивно. Збирається академічне середовище, формується наукова мовознавча спільнота з людей, які займаються цим питанням на фаховому лінгвістичному рівні, а не на рівні «подобається/не подобається», «звучить/не звучить». Люди, які давно і глибоко займаються словотвором і стилістикою, здійснюють дослідження, ведуть наукову дискусію щодо того, що є дійсно властивим нашій мові, а що ні. Це все необхідно для того, щоб була серйозна, аргументована, виважена позиція. Коли будуть сформовані результати всебічного наукового дослідження та аналізу, які асвідчать, що потрібно нашому суспільству на мовному рівні, як розвивається мова, тоді можна буде говорити і про певні законодавчі зрушення. Відповідно до досліджень, які мені відомі, констатовано, що за останній рік відбувся значний сплеск у вживані фемінітивів навіть в науковому та офіційно-діловому стилях, я вже не говорю про розмовний.

Чи погоджуєтесь Ви із твердженням, щодо того, що інколи фемінітивні форми звучать досить різко?

Я не буду стверджувати, що одномоментно до кожного слова має бути дібраний фемінітивів, адже насправді, не до кожного слова одразу можливо дібрати милозвучний відповідник. Для всього потрібнен час. Так, є слова, до яких складно підібрати певну жіночу форму із суфіксом. Суфікси здебільшого багатозначні, тобто, приєднуючись до слова, можуть вносити різні компоненти значення. Для прикладу, суфікс «к», який найчастіше використовується для творення фемінітивів, має, крім інших, дві такі функції: приєднуючись до основи слова він утворює назву особи жіночого роду (студент – студент-к-а); приєднуючись до основи дієслова він ще може утворювати слова з новим лексичним значенням, наприклад назви знаряддя праці (пиляти – пил-к-а). І часто така багатозначність чомусь наводить людей на думку, що «з фемінітивами щось не те».

Також складно утворити фемінітиви у випадках, коли слово вже є наповненим іншим змістом, тобто є іменник жіночого роду, але це слово не позначає особу, наприклад, «пілотка» – головний убір. На вирішення таких конфузів приходять інші суфікси, які здатні утворювати фемінітиви – «пілотесса».

Уже окреслилися тенденції щодо назв жінок, які займаються науковою діяльністю. У цих випадках дуже продуктивним виявляється суфікс «ин»: мовознавчиня, психологиня, філологиня.

Тобто є непрості моменти у творенні фемінітивів, але з іншої сторони вони створюють цікаві виклики для досліджень та експериментів.

Пані Олено, на Вашу думку, яким є типовий профайл особи, яка вільно та з почуттям внутрішнього комфорту вживає фемінітиви?

Насправді це дуже неоднорідна аудиторія. Визначити певний однотипний профайл неможливо, оскільки це і люди молодшого, і старшого віку; люди з вищою освітою, академічною, з науковим ступенем, і студентська аудиторія; люди різних професій; одружені і не одружені жінки та чоловіки. Єдине, на моє переконання, що їх об’єднує – це увага до процесів, які наразі відбуваються в суспільстві, та бажання критично розібратися в них, а не просто спостерігати за змінами. Дуже багато в спільноті, яка вживає фемінітивів, є батьків дівчаток, оскільки зараз, коли система освіти стає більш вільною, з меншою кількістю ієрархічних рамок, а батьки активніше залучені до процесу навчання, вони не хочуть, щоб їхні доньки зазнавали дискримінації навіть через мову. Інколи самі діти помічають, що підручник звертається лише до хлоп’ячої половини в класі («ти в инулому році вивчав», «шановний п’ятикласнику») та починають цікавитись причинами цього явища. До речі, у молодшій школі дівчата ще дуже чітко ідентифікують себе та інших жінок саме за допомогою іменників жіночого роду («другокласниця»,»вчителька»), а вже згодом система їх форматує та уніфікує – у класі шостому-сьомому, оскільки вони приймають через підручники та мовлення дорослих андроцентричність мови та узагальнювальний чоловічий рід. До цього і нас свого часу також «привчали».

Підсумовуючи, ще раз наголошу, що сприйняття жінки в українському суспільстві як меншовартісної (як-от кажуть, «жінка за кермом – це як мавпа з гранатою», або «жінка на керівній посаді – нонсенс») формується з дитинства і з тієї картини світу, яка передається дитині на мовному рівні: вдома чи в школі. Коли в мові немає назв, які вказують на жінку на керівній посаді, або ж за кермом, то звідки це уявлення сформується в людини? Тому дитина і виростає з такою деформованою, перекошеною картиною світу, будучи впевненою, що чоловіки більш вартісні, ніж жінки. А дівчатка ростуть з упевненістю, що лідерські позиції не для них, або, принаймні, треба назватися не «лідеркою», а «лідером», щоб чогось досягти.

Дуже Вам дякую за таку пізнавальну та цікаву розмову. Сподіваюсь, що вже найближчим часом вживання фемінітивів як відображення ролі жінки в суспільстві не буде чимсь чужим для українок і українців як громадянок і громадян демократичної та правової держави.

Я надзвичайно вдячна Вам за такі цікаві запитання та вашу роботу.

Інтерв’ю провела та підготувала Лілія Антонюк, юристка, спеціалістка із прав людини, консультантка проекту «Жінки-лідери змін в місцевих громадах».