Інтерв'ю із Регіною Гусак

Доброго дня, пані Регіно! Дякуємо за те, що ви знайшли час поспілкуватися із нами та поділитись своїми знаннями та досвідом у сфері роботи із соціальними проектами. Ми були б вдячні, якби ви розповіли у декількох словах про ваш шлях як громадської діячки: з чого усе розпочалось та що спонукало вас долучитись до активності у громадській сфері?

Доброго дня. Сутнісно розпочну із того, чому взагалі створюються громадські організації та відбуваються певні активності: тому що є проблема, яка не вирішується органами вади або вирішується ними у недостатній мірі. Це може відбуватись з абсолютно різних причин: незнання про її існування або відсутність розуміння того, як із нею працювати. Саме це і мало місце у моєму випадку. Потрібно зазначити, що наразі я маю досить вузьку спеціалізацію: я працюю із людьми із інвалідністю, переважно із дітками з особливими потребами.

Довгий час я була психологом у середній загальноосвітній школі і в силу своїх професійних обов’язків досить активно співпрацювала із батьками та дітками із особливими потребами. Я чітко розуміла існування потреби у залученні останніх до розвивальних активностей, спортивної та творчої діяльності. Але можливостей для цього не було. Наприклад, якщо зараз у нас в місті є і групи денного перебування таких діток, і заклади, які розвивають інклюзивну освіту, і різні форми волонтерської та соціальної допомоги сім’ям, які їх виховують, то раніше, в принципі, діти з особливими потребами разом зі своїми батьками знаходилися у чотирьох стінах. Дуже часто мама не могла навіть вийти за хлібом, оскільки дитина потребувала постійного догляду.

У певний момент я зрозуміла, що з цим потрібно щось робити, оскільки таким чином суспільство втрачає потенціал як цих діток, так і їхніх батьків. Варто зазначити, що соціум і сам вже бачив необхідність у вирішенні цієї проблеми, оскільки у нас в місті вже існувала спільнота волонтерів, які були готові діяти у цьому напрямку, а головне - був запит від батьків та дітей. Таким чином, разом однодумцями ми розпочали із надання волонтерської адресної допомоги сім’ям, які виховують діток з особливими потребами.

Згодом ми перейшли до розбудови волонтерських традицій і організації змістовного дозвілля учнівської і студентської молоді. Зауважу, що ці напрями пов’язані між собою, оскільки одним нікуди витрачати свій вільний час, а іншим потрібна увага і допомога. Починаючи із спільних суботніх прибирань територій ми дійшли до серйозних грантових проектів пов’язаних із адвокацією у сфері захисту прав дітей з особливими потребами на наданням якісних освітніх послуг.

Відповідно, до громадської активності я дійшла практичним шляхом від роботи психологом у школі та безпосереднього спілкування з дітками і батьками.

Дякуємо, що поділились своєю історією. Насправді, успіх будь-якої громадської організації чи активістів залежить від того, наскільки гарно вони розуміють проблему, якою хочуть займатися. У вашому випадку саме це і мало місце. Все розпочиналося із певних волонтерських ініціатив. Та згодом ви перейшли до проектної та грантової діяльності. Яким чином ви зрозуміли, що вирішення проблем місцевих громад можливе, зокрема, завдяки написанню проекті та зверненню до донорських організацій?

Випадок нашої організації є унікальним: «донори» самі нас знайшли. У 2004 році ми ще були ініціативною групою, а 2007 року Відділ сім’ї, молоді та спорту Чернігівської міської ради запропонував нам написати декілька проектів для отримання їхнього фінансування, але була вимога – створити юридичну особу. І ось так з «легкої руки» місцевої влади ми отримали перше невелике фінансування. Вже згодом ми почали писати в серйозні міжнародні фонди.

Тобто, по суті, ваша репутація як особи та команди, яка на практиці вирішує проблему, сприяла тому, що не ви, а до вас звернулися із пропозицією написати проект?

Так, у громадському секторі ваша репутація має надзвичайно велике значення, тож необхідно завжди дбати про те, що ви робите та яким чином.

У вас на разі вже є доволі багато успішно реалізованих за підтримки певних організацій проектів. Порадьте нашим читачам та читачкам: на що варто звертати увагу перш за все, коли ви пишете проекти?

На мою думку, організація в першу чергу має братися лише за те, що вона насправді може виконати. Дуже часто люди переоцінюють свої можливості за рахунок певних амбіцій. Для прикладу, наша команда час від часу збирається так званою творчої групою з написання проектів і ми проводимо «мозковий штурм» для того, щоб зрозуміти, які ідеї у нас є та що ми могли б під них реалізувати. Розпочинається все з глобального, як-от «мир в усьому світі», але згодом ми доходимо до істини – певної вузької, чітко визначеної проблеми, яку ми точно зможемо вирішити. За рахунок однієї особи чи навіть організації не можна вирішити глобальних проблем, і це потрібно усвідомлювати.

Тож перш за все: починайте з надзвичайно вузько визначених, невеликих проблем, які вам стовідсотково буде під силу вирішити.

Окрім цього потрібно вміти співпрацювати з державними органами влади, оскільки для написання проектної заявки вам необхідно мати достовірну статистичну або іншу офіційну інформацію, а також треба розуміти, наскільки ця проблема глобальна та чим можуть допомогти в її вирішенні ті ж органи влади.

Більше того, у вас має бути чітке розуміння, як буде розвиватись ваш проект та діяльність загалом після закінчення фінансування. Ми реалізуємо невеликий проект – фотовиставку дітей з особливими освітніми потребами із залученням представників усієї області. ЇЇ метою є «відкрити» цих дітей світу. Цього року вона вже буде відбуватись вп’яте. Вперше підтримку для проведення заходу нам надав меценат – депутат Верховної Ради України. Зокрема, він організував призи для переможців, оплатив послуги оренди приміщення, сприяв організації концерту, що супроводжував виставку. Всі ж подальші фотовиставки проводились вже за підтримки обласної державної адміністрації. Ми змогли скомунікувати із ними таким чином, що вони побачили сенс в цій діяльності та наданні підтримки проекту. Ви маєте з самого початку чітко розуміти, яким чином самостійно будете підтримувати проект у майбутньому, або до кого далі будете звертатись по допомогу.

І нарешті, важливим є віра у ваш проект. Не відразу заявка може бути підтриманою. Та ви маєте розуміти, що робите його для когось. На своєму прикладі зазначу, що у нас ніколи не було можливості опустити руки через те, що ми не отримали підтримки під певний проект, оскільки до нас постійно звертаються конкретні люди з конкретними проблемами. Ми не можемо людині сказати: «Вибачте, наш проект не підтримали, тому ми не надамо вам допомоги». Просто не можемо собі цього дозволити. Тому ми завзято продовжували та продовжуємо писати, незважаючи ні на що.

Пані Регіно, ви зазначили, що певний меценат дізнався про проект і вирішив Вас підтримати. Тож, переходячи до питання фінансування, де б ви порадили ініціативним групам та громадським організація його шукати?

Я переконана, що треба розпочинати з органів місцевого самоврядування. Вони навіть можуть вам допомогти написати проект. У нас, для прикладу, при Управлінні сім’ї, молоді та спорту є спеціаліст, який може надати рекомендації щодо того, яким чином краще оформити вашу заявку. На відміну від фондів, які за результатами відбору у випадку негативної відповіді вам просто присилають листа зі словами «Вибачте, у Вас дуже гарний проект, але ми чекаємо на його покращений варіант наступного разу», представники органів місцевого самоврядування не скажуть вам сухо, що проект не пройшов. Автора проекту можуть запросити на зустріч із наступними порадами: «Вам потрібно звернути увагу на ось це, а ось це варто переписати і т.д.». Принаймні ми розпочинали саме так, і писати проекти нашу команду по суті навчили представники місцевої влади. Більше того, наразі існує можливість будь-якій особі написати проект і подати його на бюджет участі. Інформація про нього є у відкритому доступі буквально скрізь: в Інтернет-ресурсах, друкованих виданнях, на біл-бордах, сіті-лайтах тощо. Головне – форма написання надзвичайно проста – за один вечір можна її заповнити і відправити. Для порівняння, проектну заявку для Європейського Союзу ми виписували всією командою два тижні і, мушу зазначити, це найскладніша заявка, з якою нам доводилось працювати (ми відправили її півтора роки тому, а вона і досі знаходиться на розгляді, пройшовши поки що тільки у другий тур).

Відповідно потрібно бути інформаційно-обізнаною людиною. З вашої практики, який «донор» найчастіше підтримує заявки: ЄС, США, Міжнародний фонд «Відродження», посольства?

Мабуть, США. USAID профінансувало досить багато проектів, що реалізуються як нашою організації, так і організаціями моїх колег та знайомих громадських активістів. Хоча ми маємо досвід співпраці і зі Швейцарською агенцією розвитку та співробітництва, і з Міжнародним фондом «Відродження».

Яким чином краще реалізовувати проекти: як окрема громадська організація, чи в консорціумі з іншими?

Як кажуть: «Один в полі не воїн», тож організації важливо налагоджувати зв’язки не лише з владою, але й з «собі подібними». У нас досить багато партнерів, з якими ми співпрацюємо. Так, ми реалізуємо проекти з громадською організацією «Голос батьків», «Шанс», «Чернігів європейський» тощо.

Регіно, окрім того, що ви є громадською діячкою, ви також виконуєте функції депутатки Чернігівської міської ради. Дозвольте поцікавитись, що вас спонукало перейти у депутатську діяльність?

Правду кажучи, я не планувала працювати в органах влади і погодилась на це не відразу. У мене і так було достатньо ресурсів для того, щоб займатися справою, яку я вважаю доцільним продовжувати. Мене спонукав до цього теперішній голова міста Чернігів, що на той час був міським депутатом та мої партнером по здійсненню громадської активності. І, щоб не бути голослівною, я вам наведу певні статистичні дані: з 42 депутатів міської ради за кількістю отриманих на виборах голосів я посіла 4 місце. Відповідно, підтримка людей відіграла у моєму рішенні ключову роль. Пропрацювавши у школі 13 років я знаю реальні щоденні проблеми, з якими доводиться зіштовхуватись жителям нашого міста. Люди, які віддавали за мене свої голоси, це або мої учні, або їх батьки, або вже їхні діти та внуки; це мої сусіди та колеги; це волонтери, з яким ми спільно реалізовуємо проекти тощо.

Чи впливає на вашу громадську діяльність статус депатутки міської ради?

З одного боку він їй заважає. Якщо раніше я могла бути незалежним спостерігачем на виборах, то зараз я є представницею певної політичної сили і не можу цього робити.

А з іншого боку, в реалізації моїх соціальних проектів цей статус надзвичайно допомагає. Якби я раніше розуміла всі можливості, то вже давно була б гравцем на політичній арені міста. Тепер я зсередини можу ініціювати та просувати суспільно-корисні проекти. Для прикладу, для Центру денного перебування дітей я змогла добитись надання в оренду приміщення зі значними знижками. Наразі я є так званим лобістом питань підвищеної уваги до дітей з особливими потребами в Чернігівській міській раді.

Чи закликали б ви інших громадських діячок не боятися і переносити свою діяльність із громадської площини в депутатську?

Однозначно! Проте не варто поводити себе агресивно. Завжди потрібно розуміти, що вам необхідно мати певну репутацію та статус, перш ніж змінювати поле дій. Не можна відкривати двері «з ноги», заходити в кабінет міського голови і починати щось вимагати, навіть якщо ваші наміри є позитивними. Агресія вам тільки зашкодить, оскільки органи влади при бажанні завжди зможуть знайти причину, через яку вам відмовити.

Наразі ваша організація є дуже активною на місцевому рівні, та чи хотіли б ви розширити свою діяльність на загально національний рівень?

Якщо бути відвертими, то ми ще не вирішили всі проблеми у себе в місті та по області, тож допоки я бачу ratio у тому, щоб продовжувати діяльність саме на місцевому рівні.

У вас надзвичайно цікавий і, на мою думку, правильний підхід: ви бачите конкретну проблему та конкретною людину; і ви вирішуєте цю конкретну проблему для цієї конкретної людини, а не намагаєтесь бути скрізь і в усьому.

Я раджу громадським активістам чітко розуміти, яку ціль вони перед собою ставлять та чого хочуть досягнути через декілька років. Коли хочеться охопити все і усіх одразу, то це призводить до того, що і проект не вдається, і внаслідок цього ви втрачаєте віру в себе та громадську діяльність загалом.

Дякуємо вам за таку корисну розмову. Поради від особи-практика завжди мотивують до подальших звершень, яких ми бажаємо як нашим читачам та читачкам, так і вам!

І вам дуже дякую!

Інтерв’ю провела та підготувала Лілія Антонюк, юристка, спеціалістка із прав людини, консультантка проекту «Жінки-лідери змін в місцевих громадах».